Забезпечення та організаційно-функціональна

БЖД Лабораторна діагностика

Практичне заняття № 6

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ, ВІДПОВІДІ

Лекція №9 «Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна

структура захисту населення та АТО у НС.»,

Лекція №10 «Зміст та обсяг першої долікарської допомоги(ПДД) населенню»

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Лекція № 9 Менеджмент безпеки, правове

забезпечення та організаційно-функціональна

структура захисту населення та АТО у НС.

Причини виникнення та класифікація

надзвичайних ситуацій (НС).

БЖД Є.П.Желібо с. 238-257

1. Визначення Надзвичайна Ситуація (НС)

2. На які категорії поділяються аварії

2. Загальні ознаки НС

3. Що призводить до НС

4. Що називається небезпечним природним явищем та стихійним лихом с.239

5. Класифікація НС за територіальним принципом с.239

6. Якою ПКМУ затверджено Положення про класифікацію НС.

7. Класифікація Н.С 241

8. Групи та види НС

9. Запобігання НС визначення 242

10. Що таке ЄДСЗР на НС (єдина держ.сис.запобіг. та реагування на НС)

11. Мета ЄДСЗР

12. Рівні ЄДСЗР 243

13. Склад ЄДСЗР 244

14. Тривалість автономного режиму військових, спеціальних цивільних ваарійно-рятув. формувань, в якій готовності. СПГ - що таке? (сили пост. готов.) готовніст автоном. режим. 244

15. Що таке Надзвичайний стан? 247

16. Мета введення надзвичайного стану 247

17. Умови введення надзвичайного стану 247

18. Що таке Класифікатор НС, його призначення

19. Чи містить НС воєнного характеру?

20. ЗУ «Про цивільну оборону України»

21. Групи важливості міст 253

22 Категорії об’єктів 253

23 Для чого створюється ДКНС (держ. кмісія з надзвич. ситуацій)

24. Визначення та що включає орг. житєзбезпечення населення в умовах НС 254

25. Що таке Евакуація? 255

26. Що таке рятувальні роботи, що в себе включають? 256

ВІДПОВІДІ на КП

1. Надзвичайні ситуації (НС) це події, при яких відбувається пору­шення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призве­сти або призводять до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат.

2. Аварії поділяються на дві категорії:

до І категорії належать аварії, внаслідок яких: * загинуло 5 чи трав­мовано 10 і більше осіб; *стався викид отруйних, радіоактивних, біо­логічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; * збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; * зруйновано будівлі, спо­руди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення;

до II категорії належать аварії, внаслідок яких: *загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; *зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здо­ров'я працівників цеху, дільниці (враховуються цех, дільниця з чисельністю працівників 100 осіб і більше).

3. До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, ка­тастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемії, терористичні акти, збройні конфлікти тощо.

4. Події природного походження або результат діяльності природ­них процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, називаються небезпечними природними явищами.

Руйнівне небезпеч­не природне явище — це стихійне лихо.

5. Через це в основу існуючих класифікацій над­звичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіаль­ний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), конти­нентальні та глобальні (загальнопланетарні).

6. 15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій».

7. Згідно цього положення залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збит­ків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзви­чайних ситуацій.

Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуа­ція, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Рес­публіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним пе­ренесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Авто­номної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст об­ласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се­вастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не вхо­дять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

8. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситу­ацій на території України, розрізняє чотири класи надзвичайних ситу­ацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політич­ного, військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій по­діляється на групи, які містять конкретні їх види.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спору­дах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метео­рологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хво­робами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, по­в'язані з протиправними діями терористичного та анти конституцій ного спря­мування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний на­пад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матері­алів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або за­хоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з на­слідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ура­ження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внас­лідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ ра­діоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, силь­нодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

9. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підго­товка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, полі­тичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної си­туації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків.

10. ЄДСЗР - Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реа­гування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

11. Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації держав­ної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.

12. Завданнями ЄДСЗР є:

• розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та стан­дартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

• забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на за­побігання і реагування на надзвичайні ситуації;

• забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

• навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

• виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобіган­ня надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

• збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

• прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситу­ацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

• створення, раціональне збереження і використання резерву матеріаль­них та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на над­звичайні ситуації;

• проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повно­важень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

• оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своє­часне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;

• захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

• проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзви­чайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

• пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення?

• здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, про­ведення гуманітарних акцій;

• реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпо­середню участь у ліквідації цих ситуацій;

• участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.

13. ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територі­альних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

14. Режими функціонування ЄДСЗР с. Є.П. Желібо

15. Основні заходи ЄДСЗР с. Є.П. Желібо

16. Що таке надзвичайний стан? с. Є.П. Желібо

17. Мета введення надзвичайного стану? с. Є.П. Желібо

18. Згідно з Кодексом цивільного захисту(01.07.2013р.) «громадяни України мають право на захист свого життя і здоров я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господа­рювання гарантій щодо його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру».

19. Для чого призначається Класифікатор

20. Організація життєзабезпечення населення в умовах НС — це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нор­мальних умов життя, здоров я і працездатності людей.

Цей комплекс включає:

■ управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

■ захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

■ забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і пред­метами першої необхідності;

■ захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіа­ційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

■ житлове забезпечення і працевлаштування;

■ комунально-побутове обслуговування;

■ медичне обслуговування;

■ навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;

■ розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

■ санітарну обробку;

■ знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, си­ровини, матеріалів і готової продукції;

■ підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

■ забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтри­мання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

■ заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення не­сприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

21. Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з не­безпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.

22 Внаслідок НС виникають руйнування будинків, споруд, шляхів спо­лучення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речови­нами, затоплення, пожежі тощо. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючихбудинках, інших непередбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цим необхідні заходи з рятування лю­дей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблем виходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, не пов'язані з рятуванням людей.

23. Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою ► порятунку людей та надання допомоги ураженим, ►локалізації аварій та усунення пошкоджень, ►створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. При проведенні РіНР велике значення має до­тримання таких умов, як ^своєчасне створення угруповань, сил, що залу­чаються для проведення РіНР; ^своєчасне ведення розвідки; *швидкий рух і введення сил в осередок ураження; * безперервне проведення РіНР до їх повного завершення; *тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР; * всебічне забезпечення їх діяльності.

24. Рятувальні роботи включають:

* розвідку маршрутів висування формувань і об'єктів робіт;

* локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт;

* пошук уражених і витягування їх з пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів;

* розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд та рятування людей, які там знаходяться;

* подання повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою;

* надання першої долікарської допомоги ураженим та евакуація їх до лікарсь­ких установ;

* виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у безпечні райони;

* санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тва­рин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, води, фуражу.

Інші невідкладні роботи включають:

* прокладання колонних шляхів та влаштування проїздів (проходів) у завалах та в зонах ураження;

* локалізацію аварій на газових, електричних мережах з метою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт;

* укріплення чи руйнування конструкцій будинків та споруд, які загрожують обвалом та перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт;

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯЛекція №1.10 Зміст та обсяг першої долікарської

Допомоги(ПДД) населенню.

Є.П. Желібо______________

1. Визначення - перша долікарська допомога

2. Якими принципами треба керуватися при наданні першої долікарської допомоги?

3. Яка послідовність при наданні першої долікарської допомоги?

3-1 Хто має право зробити висновок про смерть потерпілого?

4.Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти .....

5. Шок – ознаки, допомога

6. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися .....

7. Що таке іммобілізація?

8. .Клінічна смерть , біоло­гічна,або істиннасмерть.

9. Термін відмирання клітини головного мозку.

10 Ознаками біологічної смерті

11. Зовнішній масаж серця

12. Кровотечі бувають...

13.Венозна кровотеча, артеріальна кровотеча

14.Вивих

15. Перелом

16. Що таке опік, обмороження.

17. Переохолодження. Відмороження

18. Перегрівання. Термічні опіки.

19. Хімічні опіки

20. Отруєння

21. Допомога при уражені електричним струмом, блискавкою.

21. Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою.

22. Місцеві електротравми — чітко окреслені місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі пошкодження, тобто пошкодження шкіри, іноді інших м'яких тканин, а також зв'я­зок і кісток.

До місцевих електротравм відносять: електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні пошкодження та електрооф-тальмію.

23. Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків ураження організму людини поділяють на чотири ступені:

I — судомне скорочення м'язів, що супроводжується болями, але без втра­ти свідомості;

II — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, та/або зупинкою дихання;

III — втрата свідомості і порушення серцевої діяльності;

IV — клінічна смерть.

24. Допомога при утопленні

24. Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, необхідно бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його

25. Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні, роз­різняють два види утоплення — мокре і сухе. При справжньому (мокро­му) утопленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утеп­лень).

26. У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокро­му, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4-6 хвилин.

Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в по­рожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10-12 хвилин .

26. Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від сли­зу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину. Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення.

Ознаки, допомога :

1. Допомога при враженні діяльності мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності

2.. Допомога при кровотечах та ушкодженнях м'яких тканин

3. Допомога при вивихах розтягуваннях і розривах зв'язок та при переломах кісток

4. Допомога при термічних впливах та хімічних опіках

5. Допомога при отруєннях

6. Допомога при ураженні електричним струмом та блискавкою

7. Допомога при утопленні

ВІДПОВІДІ на КП

Лекція №1.10 Зміст та обсяг Першої медичної

Допомоги(ПМД) населенню.

Є.П. Желібо с. 257-280

1.Перша долікарська допомога — це комплекс простих і терміно­вих дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого.

2. При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами : * правильність, * доцільність, * швидкість, * продуманість, ♦рішучість, * спокій,

Послідовність надання ПДД :

3. усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води);

оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;

виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку тощо);

викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транс­портування потерпілого в найближчу медичну установу;

підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам'ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

4. Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти:

♦ оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед той потребує; * забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів; ♦виконати штучне дихання «із рота в рот» або «із рота в ніс» та зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність; ♦ зупинити кровотечу накладан­ням джгута, стисної пов'язки або пальцевим притискуванням судин; ♦накласти пов'язку при пошкодженні (пораненні, опіку, відмороженні, ушибі); ♦іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ушибі, термічному ураженні; ♦надати допомогу при теплово­му і сонячному ударах, утепленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості; ♦ використати підручні засоби при перенесенні, навантаженні і транс­портуванні потерпілого; ♦визначити необхідність вивезення потерпі­лого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом; ♦корис­туватися аптечкою швидкої допомоги.

5. Шок. Причини шокового стану — надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідли­вих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Сприяти розвитку шоку можуть голод, спрага, пере­охолодження, перевтома, трясіння в момент транспортування після травми тощо.

Ознаки— * блідість, *холодний піт, * розширені зіниці, * посилене дихан­ня і прискорений пульс, «зниження артеріального тиску. При важкому шоку — ♦блювання, «спрага, «попелястий колір обличчя, «посиніння губ, «мочок вух, «кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі ко­роткочасні знепритомніння.

Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна та ефективна відповід­на допомога, яка надається при пораненні, що спричинило появу шоку. Якщо шок посилився, необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, закутують у ковдру. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини. Не слід роздягати потерпілого та охолоджувати його, навпаки, необхідно його зігріти, покласти в теплому приміщенні, прикласти до кінцівок грілки. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.

6. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти.

7. Що таке іммобілізація переломів, тканин обмороження, опіків? (Фіксація)

8. Клінічна смерть — це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні про­цеси у тканинах. Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму; його

загибелі. Другим етапом є біоло­гічна, або істинна смерть, — незворотне припинення фізіологіч­них процесів у клітинах і тканинах.

9. В перші 5-7хв клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, і клінічна смерть переходить у біологічну.

10. Ознаками біологічної смерті є: * помутніння рогівки ока та її висихання, * деформація зіниці при стисканні, * трупне задубіння, * трупні синюваті плями.

11. Зовнішній масаж серця здійснюється негайно після його зупинки.

Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва (рис. 5.2). і починає робити масаж — ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 60разів на хвили­ну. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох се­кунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з 'являються самостійні вдихи

12. Кровотечі бувають артеріальні, венозні та капілярні, внутрішні і зовнішні

13.Венозну кровотечу теж зупинити не дуже важко. Іноді досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, обробити шкіру навколо рани, на­класти стисну пов'язку і забинтувати.

Длятимчасової зупинки артеріальної кровотечі здійснюють притис­кування артерії до кістки вище від місця поранення. Притискування здійснюють, як правило, в тих місцях, де артерія знаходиться неглибо­ко, декількома пальцями однієї чи обох рук, а іноді навіть кулаком. Типові місця

14.Вивих— це стійке зміщення суглобних кінців костей за межі їх нормальної рухомості, інколи з розривом суглобної сумки і зв'язок і виходом однієї з кісток з сумки.

Вивихи можливі внаслідок * різких, надмірних рухів у суглобі, у випадках падіння з висоти на витягнуту кінцівку, *в результаті силь­ного удару в область суглоба. Часто вивихи супроводжуються перело­мами.

15. Перелом — це порушення цілісності кістки. Розрізняють закритіпереломи, коли не відбувається пошкодження шкіри, та відкриті, коли зламана кістка виходить назовні.

16. Контакт окремих ділянок тіла з гарячими або холодними речами та предметами викликає травмування цих ділянок, яке зветься опіком чи обмороженням. Контакт з деякими хімічними речовинами та сполуками також призводить до травмування, яке зветься хімічним опіком.

17. Переохолодження. Розвивається внаслідок порушення процесів терморегуляції при дії на організм низьких температур. Погіршенню самопочуття сприяють *втома, *малорухомість, *алкогольне сп'яніння

Відмороження. Виникає при тривалій дії холоду, при контакті тіла з холодним металом на морозі, із скрапленими повітрям та газами або су­хою вуглекислотою

18. Перегрівання. Трапляється внаслідок тривалого перебування в умо­вах високої температури та вологості, на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому вологому повітрі. Розріз­няють кілька ступенів перегрівання.

Термічні опіки. Виникають при дії на відкриті ділянки тіла висо­кої температури (полум'я, потрапляння на шкіру гарячої рідини, роз­печених предметів тощо). .

Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку: І — почер­воніння шкіри і її набряк; II — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; III — утворення некрозу шкіри (струпів); IV — обвуглювання тканин

19. Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кис­лот, лугів, фосфору, інших речовин. При горінні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку: І — почер­воніння шкіри і її набряк; II — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; III — утворення некрозу шкіри (струпів); IV — обвуглювання тканин

20. Отруєння — це група захворювань, викликаних впливом на організм отрут різного походження. При отруєнні, особливо невідомою токсичною речовиною, необхідно негайно викликати лікаря. До при­буття лікаря необхідно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрап­ляти в організм трьома шляхами — через * шлунково-кишковий тракт, ♦органи дихання та * шкіру або слизисті оболонки, то цим визначається характер першої допомоги.

21. Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою.

22. Місцеві електротравми — чітко окреслені місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі пошкодження, тобто пошкодження шкіри, іноді інших м'яких тканин, а також зв'я­зок і кісток.

До місцевих електротравм відносять: електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні пошкодження та електрофтальмію.

23. Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків ураження організму людини поділяють на чотири ступені:

I — судомне скорочення м'язів, що супроводжується болями, але без втра­ти свідомості;

II — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, та/або зупинкою дихання;

III — втрата свідомості і порушення серцевої діяльності;

IV — клінічна смерть.

24. Людину, що тоне, необхідно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, необхідно бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його

25. Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні, роз­різняють два види утоплення — мокре і сухе. При справжньому (мокро­му) утопленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утеп­лень).

26. У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокро­му, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4-6 хвилин.

Утоплення, що розвинулось внаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в по­рожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10-12 хвилин .

26. Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від сли­зу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину (рис. 5.7). Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення.

Питання №1. Обсяг першої медичної допомоги


3052917930444766.html
3052973747743438.html
    PR.RU™