Асиміляції приголосних в українській мові

1. Асиміляція за дзвінкістю/глухістю:

а) асиміляція за дзвінкістю – під впливом наступного дзвінкого попередній глухий одзвінчується:

боротьба [бород'ба'],

просьба [про'з'ба];

б) асиміляція за глухістю –під впливом наступного глухого попередній дзвінкий оглушується:

1) на межі префікса і кореня, двох слів (службового і повнозначного):

розклад [роскла'д],

безпідставний [беисп’ідста'ўниеĭ],

з тобою [стобо'jу],

з кимось [ски'мос'];

2) під впливом наступних глухих к і т попередній дзвінкий г оглушується:

легко [ле'хко],

вогко [во'хко],

кігті [к’і'хт'і],

нігті [н'і'хт'і].

2. Асиміляція за місцем і способом творення:

а) під впливом наступного шиплячого попередні [д] і [т] змінюються на шиплячі ([д] → [дж]):

заквітчати [закв’іч:а'тие],

підживити [п’іджжиеви'тие];

б) під впливом наступного свистячого попередні [д] і [т] змінюються на свистячі ([д] → [дз]):

сміється [c'м’іjе'ц':а],

відзначити [в’ідззна'чиетие];

в) під впливом наступного шиплячого попередній свистячий змінюється на шиплячий:

принісши [приен'ш:ие];

г) під впливом наступного свистячого попередній шиплячий змінюється на свистячий:

хвилюєшся [хвиел'у'jес':а].

3. Асиміляція за м’якістю:

під впливом наступного м’якого попередній твердий пом’якшується:

а) під впливом наступних м’яких [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'] попередні тверді цієї ж групи пом’якшуються:

днями [д'н'а'мие],

пісня [п’і'с'н'а];

б) під впливом наступних пом’якшених [в’] і [м’] попередні свистячі пом’якшуються:

свято [c'в’а'то],

цвях[ц'в’а'х].

В інших випадках асиміляція за м’якістю не спостерігається:

трьом [тр'о'м].

Транскрипція– точний запис усного мовлення за допомогою спеціальних знаків.

Фонетична транскрипція Фонематична транскрипція
Фонетичну транскрипцію пишуть у квадратних дужках, див.: […] Фонематичну – у скісних дужках, пор.: /…/
Фонетична транскрипція якнайточніше передає звучання слів з усіма звуковими відтінками Передає не звуки, а фонеми без урахування звукових нюансів, які неістотні для впізнання слова
У фонетичній транскрипції для відображення усіх звукових відтінків використовують багато значків, яких немає у фонематичній транскрипції: § Значок напівм’якості, напр.: [б’іг]; § Позначки наближення одного звука до іншого: [сеило], [зиема], [коужух]; § Позначки нескладових звуків [ў] та [ĭ], напр.: [маў], [раĭ]. § Значок подовженого звука [:], пор.: [знан′:а] У фонематичній транскрипції передаємо не модифіковані звуки, а їх узагальнені образи – фонеми Звук [б’] є виявом фонеми /б/, тому: /біг/ Звук [еи] є виявом фонеми /е/, отже: /село/ Звук [ие] є виявом фонеми /и/, відтак: /зима/ Звук [ў] є виявом фонеми /в/, тому: /мав/ Звук [ĭ] є виявом фонеми /й/, тому: /рай/ § Подовжений звук позначають двома однаковими фонемами, пор.: /знан′н′а/
Спільне:
§ Однаково позначаємо наголос – скісною рисочкою над наголошеним голосним; § Однаково позначаємо паузи: [//] – значок великою паузи, [/] – значок малої паузи; § Однаково позначаємо м’якість (і звуки, і фонеми бувають м’якими: [з′л′іс′т′] і /з′л′іс′т′/); § Відображаємо усі асиміляції (за глухістю, дзвінкістю, місцем і способом творення, м’якістю), див: [воґзал] і /воґзал/; [ж:атие] і /жжати/;
Отже, фонетична транскрипція є точнішою, повнішою, “розцяцькованішою”, вона потрібна для вироблення навичок правильної вимови слів Фонематична транскрипція – простіша, більш схематична. Вона зручна для лінгвістичних досліджень, бо не переобтяжена позначками різних призвуків.
Порівняйте запис тих самих слів різними транскрипціями:
[неиўгамоўниеĭ] [дз′в’інк’іс′т′] [в’іч:иезна] [беиспеиречно] /невгамовний/ /дз′вінкіс′т′/ /віччизна/ /бесперечно/

3052387614255709.html
3052422263673457.html
    PR.RU™